| Тема 1 |
|
ЛЕКЦІЯ 1. Модерністські та постмодерністські теорії міжнародного конфлікту Переважна більшість сучасного наукового знання про міжнародний конфлікт отримана в руслі філософської традиції модернізму. Традиція ця пов’язана із домінуючою до середини ХХ століття філософською парадигмою, основними ознаками якої є визнання об’єктивності реального світу, можливості його пізнання та використання специфічних наукових методів з цією метою. Оскільки модернізм – явище філософське та загальнонаукове, його загальнотеоретичні настанови справили значний вплив на розвиток суспільних наук, зокрема – соціології, політології, історії, в рамках яких формувалося наукове знання про міжнародні конфлікти до виникнення окремої наукової дисципліни в першій половині ХХ століття.
Виникнення постмодернізму в філософії пов’язане із творчістю К. Маркса та Ф. Ніцше, однак, розповсюдження цей напрям набув лише у другій половині ХХ століття. Постмодерністські ідеї, що виникали, справляли зростаючий вплив на мистецтво, літературу та філософські системи; в теоретичній конфліктології вплив постмодернізму виявився пізніше. Основні погляди, що формують світоглядну систему постмодернізму, включають заперечення об’єктивності світу (в різних формах), визнання ролі свідомості та форм її вираження в історії, протест проти нав’язування міфів та стереотипів, прагнення до їх „реконструкції”. В цілому такі погляди підштовхнули пост-модерністів до заперечення прогресу – однієї з визначальних ідей Відродження. Поширення ідей постмодернізму в суспільних науках, зокрема, в соціології, пов’язане із іменами К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля, Е. Гуссерля, Г. Гадамера, М. Хайдегера, Ж. Дерріда, М. Фуко. Основними ідеями, на які спиралися ці автори, стосувалися відходу від сприйняття об’єктивності та незмінності соціального світу, а отже – визнання активної, змінюючи ролі людини та її свідомості. Відповідно, їхню увагу поступово привертали фактори формування поведінки людини, сприйняття нею дійсності – на противагу структурним теоріям детермінізму (для охоплення системи таких факторів було введено інтернаціонально розповсюджене поняття Verstehen).
Постмодернізм охоплює різні сфери, серед яких найбільш важливими є методологія, гносеологія та онтологія науки. Постмодернізм перетворює кожну з них, збільшуючи значення суб’єкта в процесі пізнання та діяльності; визнаючи вплив процесу пізнання на зміну умов буття. Наука, таким чином, наділяється не лише пізнавальними, але й перетворюючими функціями, а наукове пізнання стає „активним”. Класифікація постмодерністських підходів включає герменевтику, прагматичну філософію, радикальний постмодернізм, критичну соціальну теорію, фемінізм.
При дослідженні міжнародних конфліктів постмодернізм виявляється на різних рівнях, серед яких найважливішими є: 1) філософський; 2) загальнонауковий; 3) рівень теорії міжнародних відносин; 4) рівень теоретичної конфліктології. На кожному з рівнів проникнення та поширення ідей постмодернізму викликало дебати, серед яких відомими є т. зв. „четверті великі дебати” в теорії міжнародних відносин. Дебати тривають, але переважно на високотеоретичному рівні. Практичне їх значення проявляється у змінах методології дослідження, зокрема, поширенні пост-позитивістських методів, які детальніше ми розглянемо в наступних лекціях. Основні модерністські теорії в конфліктології пов’язані із політичним реалізмом та неореалізмом із їхньою об’єктивністю анархії та національних інтересів та структурним детермінізмом; та неолібералізмом, який звертає увагу на об’єктивний характер інтересів, що підштовхують міжнародних акторів до співпраці та взаємозалежності. Для цих теорій конфлікт є природним явищем – об’єктивною дійсністю. Можна змінювати умови його протікання (до певної міри) , але неможна змінити саму природу конфлікту. Відмінність цю найбільш повним чином представлено в т. зв. критичній школі та конструктивістському напрямі в теорії міжнародних відносин. Теза про „соціальну конструкцію світу” стосується і політичних систем із міжнародними конфліктами, що в них виникають. Саме її обстоюють представники вищеназваних напрямів. Відомий вираз А. Вендта „анархія - результат сприйняття держав” є гаслом конструктивізму. Отже, міжнародний конфлікт розглядається пост-модерністами як результат взаємодії суб’єктивних факторів, в якому вирішальну роль часто грають викривлені сприйняття (misperceptions), різного роду помилки та упередженості, що мають як соціальне, так і наукове походження. В теоретичній конфліктології основним завданням постмодернізму є руйнація стереотипів, таких як „анархія”, „дилема безпеки”, „сила” та ін.. Самими фактом свого існування ці стереотипи сприяють збільшенню ворожості і зменшенню об’єктивності в оцінці сторонами одна одної. Серед основних постмодерністських теорій – фемінізм, що досліджує вплив соціального упередження за статевою ознакою на виникнення та протікання міжнародних конфліктів. Постмодернізм в цілому та, зокрема, в конфліктології знаходиться в стадії становлення. Його основні положення не завжди чітко сформульовані або доведені. Радикалізм постмодерністьскої критики та рішучість у боротьбі із нав’язаними суспільству стереотипами є слабкими місцями теорії. Врешті, сам постмодернізм можна представити у вигляді чергового міфу. Цінність його полягає у фіксації відносності й мінливості політичних обставин, впливу ідеологій, ідентичностей та освіти на процеси світової політики. Ключові терміни: модернізм, постмодернізм, об’єктивність, прогрес, гносеологія, критична теорія, фемінізм, реконструкція. Контрольні питання:
Рекомендована література:
|
