ЛЕКЦІЯ 3. Феміністичні теорії в поясненні війни

Фемінізм є одним із найбільш популярних напрямів постмодернізму. В його основі – власні епістемологічні уявлення та методологія, які покликані критично оцінити та переглянути роль соціальних стереотипів, зокрема, статевих відмінностей, в суспільних відносинах.
Фемінізм часто розуміється як рух, метою якого є захист прав жінок в суспільстві, позбавлення останнього дискримінації за статевими ознаками; „вирівнювання” соціальних ролей. В крайніх формах фемінізм часто розуміється як безкомпромісна та радикальна боротьба жінок за власні права.

Останнє значення терміну „фемінізм” є викривленим. Воно проти лежить самій постмодерністській природі цього напряму, а саме його прагненню до реконструкції міфів та руйнації соціальних стереотипів (Див. лекцію 1). Насамперед фемінізм критикує міфологізацію статевих відмінностей та наділення фізіологічних рис (sex differences) соціальним значенням (gender differences). З цією метою фемінізмом здійснено широку наукову програму, основним елементом якої є побудова власної епістемології. В її основі лежать розмірковування про коло питань, які потребують наукової відповіді – проблема, знайома в зв’язку із функціями наукової парадигми. Наука починається із визначення проблем, що підлягають дослідження; здебільшого вони й визначаються домінуючою парадигмою. Але окрім домінування конкретної парадигми в науці, на вибір проблемних питань впливає також і т.зв. „фон”, або культурні стереотипи. Вплив культурних стереотипів здійснюється шляхом співвіднесення наукових проблем із суспільними нормами; встановлення того, що вважається „нормальним” або „ненормальним” в даному культурному контексті.

Фемінізм підкреслює роль в суспільстві соціальних конструкцій та стереотипів. Він вважає суспільні ролі нав’язаними, а функції науки полягають саме в деконструкції таких міфів. Основна проблема епістемології фемінізму полягає в наявності протиріччя між заявленою відносністю будь-якої епістемології та претензіями на ефективність та „об’єктивність” власної. Фундаментальні роботи належать М. Фуко.

В конфліктології фемінізм з’являється в 1970-х роках, зокрема деякі його положення сформульовані в статті Б. Керол „Дослідження миру: культ сили” в Journal of Conflict Resolution. Однією з перших проблем, на яку звернули увагу феміністи, стала проблема абсолютизації сили в світовій політиці, наслідком чого стала надмірна увага до інтересів і проблем „сильних” учасників міжнародних відносин та ігнорування інтересів „слабких”. Це мало як теоретичні (обмеженість та вибірковість теорій), так і практичні наслідки: світ, в якому майже всю увагу приділено взаємодії сильних і правилам такої взаємодії, рано чи пізно підкоряється цим правилам; норми життя „сильних” поширюються на всіх, зокрема, це стосується війн та інших форм конфліктів.

Феміністи запропонували змінити це становище та переглянути традиційні теорії міжнародних відносин як такі, що відбивають лише чоловіче сприйняття світової політики. З цією метою, на їхню думку, необхідно було позбавити теоретичну конфліктологію та теорію міжнародних відносин упередженостей за будь-якими ознаками, включаючи статеві. Поширення набули нові погляди на війни, що брали до уваги досвід жінок; перспективи попередження міжнародних конфліктів, побудовані на реалізації потенціалу жінок в світовій політиці тощо. Основними роботами, що розвивали подібні підходи стали Gender and War. 1988 – London School of Economics Journal – Millenium – a special issue “Women and International Relations”. Cyntia Enloe “Morning After: Sexual Politics at the End of the Cold War”, “Bananas, Beaches and Bases: Making Feminist Sence of International Relations”.

Феміністичні теорії війни звертають основну увагу на проблеми, пов’язані із соціальними наслідками війн, зокрема, для матері, дитини, дружини тощо; на потенціал до мирних відносин, що міститься у жіночій свідомості, і який залишається нереалізованим „завдяки” домінуванню чоловічих стереотипів в політиці; на проблеми емансипації та вплив цього процесу на міжнародні відносини.
В цілому фемінізм в конфліктології можна поділити на три основні групи: 1) „пацифістський” фемінізм (жінки фізіологічно є менш схильними до насильства, ніж чоловіки); 2) „матеріалістичний” (біологічна функція матері змінює свідомість жінки, завдяки чому вона інакше ставиться до війн); 3) „цивільний” (розвиток ідей фемінізму однаково зменшує схильність до насильства як у жінок, так і в чоловіків).

До основних проблем фемінізму як теорії можна віднести, по-перше, фундаментальне протиріччя між прагненням до руйнації стереотипів і зведенні нових; по-друге, недостатню аргументацію тези про автоматичну „єдність” жінок (тобто про сумнівність статевого критерію класифікації соціальних ролей); та, по-третє, загальну розмитість поняття ідентичності.

Ключові терміни: фемінізм, епістемологія, деконструкція, соціальна роль, „пацифістський”, „матеріалістичний” та „цивільний” фемінізм.

Контрольні питання:

1. Проаналізуйте основні теорії міжнародних відносин з точки зору феміністичної критики.
   
2. На Вашу думку, чи існує відмінності між жіночим та чоловічим сприйняттям політики?
   
3. Обґрунтуйте чи заперечте твердження про те, що війна – чоловіча справа.
   

Рекомендована література:

1. Батлер Дж. От пародии к политике // Введение в гендерные исследования. - Харьков ХЦГИ - СПб: Изд-во "Алетейя", 2001. Ч.2.
   
2. Брайсон В. Феминистская политическая теория. Введение. - М.: Идея Пресс, 2000.
   
3. Рихтер Дж. Гендерная идеология и "холодная война" //ОНС, 1999. № 1.С.184-191.
   
4. Фуко М. История сексуальности. - Киев: Грунт, 1998.
5. Pinnick C. Feminist Epistemology: Implications for Philosophy of Science // Philosophy of Science. – Vol. 61, No. 4., 1994. – P. 646-657
   
6. Carlsnaes W., Risse T., Simmons B. [eds.] Handbook of International Relations. – London: Sage Publications, 2002.