ЗМІСТ:   ВСТУП. Принципи організації та функціонування міжнародних систем РОЗДІЛ І. Системність до-Вестфальского світоустрою РОЗДІЛ ІІ. Вестфальска система міжнародних відносин РОЗДІЛ ІІІ. Віденська система міжнародних відносин РОЗДІЛ IV. Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин Далі...>>

Міжнародна система може бути уявлена як глобальна мережа взаємодій, що відбуваються з певною частотою та відповідно до впорядкованого процесу, та забезпечують людству його історичну цивілізаційну цілісність. Система міжнародних відносин, що виникає завдяки взаємодії та взаємозалежності її складових, існує як певна цілісність саме як результат цієї взаємозалежності. Цілісність системи, а відтак її автономне відокремлене існування, підтримується функціональною спрямованістю процесів, яки притаманні міжнародній системі. Міжнародна система являє собою соціальну систему, що належить до складних динамічних систем, характеризується всіма ознаками таких систем, зокрема, нелінійністю процесів, чутливістю до початкових умов, органічну залежність майбутніх станів від попереднього розвитку тощо.

Система може складатися з елементів що взаємодіють не лише між собою, а й з самою системою як певною цілісністю, яка, в свою чергу, визначним чином впливає на свої складові. Таким чином, цей комплекс взаємодій призводить до відтворення системної якості, що не може бути зведена до якостей окремих компонентів системи. Тому елементи системи розглядаються як такі, що є вторинними. Вони являють собою первині елементи міжнародної системи, яки підтримають систему в її існуванні, проте створюють лише необхідні, але недостатні передумови для неї. З цієї причини, в рамках системного аналізу міжнародних відносин, елементи системи, - міжнародні актори, - мають лише кількості характеристики і позбавлені якісних. Наслідки дій міжнародних акторів в їх сукупності відтворюють нову реальність, яка переважає реальність окремого актора. Ця реальність є втіленою в структуру міжнародної системи. Співвідношення актор – структура, тому, характеризується приматом останньої. Структура детермінує існування міжнародного актора тим, що визначає рамкові умови для його дій. Таке діалектичне відчуження в рамках внутрішньо системного дуалізму структури і актора є суттєвою ознакою складних систем, до яких й належить міжнародна система.


Ключовим поняттям для системи є взаємодія й саме категорія структури, як певного порядку, устрою, організації, розкриває сутнісні аспекти міжнародної системи. Структура виникає як наслідок того, що кожний окремий елемент залежить від інших елементів завдяки взаємодії з ними. На найвищому рівні абстракції теоретичної конвенції „структура” вона розуміється як просторова темпоральна морфологія, що створюється значними прогалинами в непереривності та відображається в синтаксисі, який описує яким чином ці кластери формують цілісну систему.

Структура характеризує перед усім внутрішній устрій міжнародної системи та є зосередженням її системних якостей і тому в своєї макроконфігурації вона залишається незміною на протязі всього періоду свого існування.

Параметри міжнародної системи визначаються її структурою. Структура містить в собі визначальні якості всієї системи, а не лише її складових компонентів. Зміни, що стосуються одного елемента, породжують ланцюгові процеси результати яких відбиваються на всьому комплексу взаємодій системи, створюючи таким чином нову реальність поза горизонтом взаємодії окремого елемента системи або її підсистеми.

Соціальні системи характеризуються перед усім ієрархічними структурами. Ієрархія проявляє себе як структурна та функціональна обумовленість існування окремих елементів системи та її підсистем. Владні відносини є важливим індикатором конфігурації ієрархії. Структурні реквізити ієрархічно організованої міжнародної системи проявляють себе перед усім в функціональній та статусній стратифікації міжнародних акторів. Ступень ієрархічності системи визначається, з одного боку, концентрацією трансакційних можливостей міжнародних акторів відповідно до їх рангу, з іншого, залежністю обсягів та форм їх взаємодії від статусної симетрії акторів. Системи, що характеризуються найвищими показниками цих змінних, належать до ієрархічних систем з чітко визначеним домінуванням вертикальних зв’язків в рамках конкретної історичної конфігурації. Відносно невеликі значення цих параметрів притаманні егалітарним системам. Важливою параметричною характеристикою структури міжнародної системи є експозиція актора, що відображає обумовленість існування елемента загальносистемними чинниками та процесами. Цей параметр показує в якій мірі і з якої швидкістю трансформації, що відбуваються на рівні всієї системи, починають детермінувати поведінку окремого актора. Структура міжнародної системи детермінує принцип встановлення та впорядкування комунікації між елементами системи. Локалізація комунікацій в безпосередньому оточені елемента дуалістично протиставляється сукупності трансцендентних по відношенню до всієї системі комунікацій. До структурних реквізитів міжнародної системи відноситься і ступень взаємопроникнення мереж взаємодій окремих підсистем та їх співвідношення зі глобальним рівнем системи в цілому. Глобальна надбудова міжнародної системи може знаходитися або в відносної залежності від підсистем, або майже повністю детермінувати їх структури та функціонування.

З точки зору топології структури, міжнародна система може змінювати внутрішню симетричність. ЇЇ підсистеми можуть в різної мірі зберігати структурну еквівалентність своїх мікроструктур по відношенню до макроструктури. Саме в цьому розумінні припустимо говорити про фрактальні розмири міжнародної системи, збільшення яких означає збільшення ступеню внутрішньої диференціації, а відтак й неминуче зменшення впорядкованості системи, тобто зменшення спільних рис конфігурації структури на всіх її рівнях.

Зв’язки, що виникають між різними рівнями соціальної ієрархії характеризуються різними за динамікою та формою прояву системними процесами. Разом с тим, процеси, що відбуваються на вищих рівнях ієрархії, відзначаються, як правило, довгостроковим характером і демонструють тенденцію до циклічності. В основі цієї циклічності лежить глибинне протиріччя між кількісними характеристиками системи та її рівнем організації. В певний момент часу зростання інтенсивності контактів, взаємин, взаємодій, трансакцій, що є неминучими в умовах прискореної динаміки демографічним процесів в універсальному історичному контексті, спричиняє руйнацію уніфікованої структури, що сформувалася попередньо. Таким чином, процес самоорганізації міжнародної системи циклічно повторюється проте вже на іншому рівні, в інших формах, просторових та темпоральних характеристиках.

Процеси, що відбуваються в рамках міжнародної системи, характеризуються діалектичним поєднанням процесів функціонування та розвитку системи. Функціонування системи позначено незмінністю основних її характеристик в межах певних параметрів. Розвиток системи проявляє себе як зміни, що супроводжуються виходом системних характеристик за параметричні межи історично обумовленої конфігурації структури. Для міжнародної системи характерні в певних проявах процеси еволюційної самоорганізації, коли виникнення нових більш складних топологій структур відбувається як результат автомодельного розвитку. Автомодельних характер трансформації міжнародної системи означає, що основні тренди визначаються виключно внутрішньою природою системи та не залежать від квантитативних якостей, таких як географічні розміри або інтенсивність взаємодії міжнародних акторів.

Фундаментальним процесом, який визначає сам факт існування міжнародної системи, є демографічні процеси в їх найбільш загальному цивілізаційному аспекті. Виникнення сучасної людської цивілізації, що відбулося приблизно 300 тис. років тому, водночас, супроводжувалось початком існування системи міжнародних відносин, яка саме цього моменту виникла як глобальна система, що відтворює в собі цивілізаційну цілісність людства.

Перший етап розвитку міжнародної системи вже був позначений вибуховими за своєю динамікою демографічними процесами і поступовим розселення сучасних людей зі їх історичної батьківщини, - Південної Африки, - по всіх континентах. Наступною макроподією в розвитку міжнародної системи була поява перших стародавніх держав приблизно 6 тис. років тому. Починаючи з цього моменти в системі з’явився новий рівень її структурної організації, а саме рівень політичних інститутів. Це було завершення першого циклу ітерації політичної уніфікації міжнародної системи, що відтепер незмінно повторювався на протязі всієї знаної історії людства. Впродовж наступного періоду розвитку міжнародної системи спостерігалось еволюційне зростання інтенсивності міжнародного спілкування, що завершилося приблизно в 1 столітті до н.е. утворенням на тренах Євразії низки великих імперій, розвиток яких був позначений високим ступенем синхронності соціально-економічних та політичних процесів. Важливим етапом еволюції глобальної міжнародної системи стала реалізація першого в історії людства соціального проекту політичної уніфікації в рамках світової держави монголів в 11 – 14 ст. Наступна фрагменталізація монгольської конфедерації не означала припинення процесів глобалізації й вже в 18 столітті повстала міжнародна система, що відтепер мала дійсно планетарних характер. Сучасний етап розвитку міжнародної системи розпочався в 20 столітті, на протязі якого поряд з появою перших універсальних міжнародних інституцій, водночас концентрація владних можливостей призвела до виникнення феномену „наддержави”, міжнародного актора, що своїми діями здатен знищити міжнародну системи в цілому.

Виходячи зі сучасного розуміння загальної моделі динаміки демографічних процесів в їх загально цивілізаційному аспекті допустимим є припущення, що верхньою межею існування міжнародної системи є момент часу, коли чисельність людства стабілізується та завершиться великий історичний період демографічного зростання, відомий нам з самого початку людської цивілізації. За існуючими прогнозами, це може відбутися вже на протязі найближчих 100 років. Саме тоді міжнародна система припинить своє існування та на її місці виникне нова соціальна система, в рамках якої й продовжиться решта історії людства.

Система міжнародних відносин розглядається як організована сукупність елементів, головною ознакою якої є цілісність і наявність системної якості. Це означає, по-перше, що система, оскільки є цілісною, то протиставляється (навіть в рамках наукового дослідження) середовищу, а, по-друге, що вивчення складових системи – елементів – має відображати їхню взаємодію і місце кожного в цілому. Елемент системи є її найменшою (неподільною) частиною і одночасно межею розчленування системи в рамках конкретного наукового дослідження. Цілісність системи конкретизується через поняття зв'язку. Для системи обов'язковою є наявність двох і більше типів зв'язків (наприклад, просторові, функціональні та генетичні зв'язки в біологічному організмі), що призводить до проблеми класифікації зв'язків в системі – проблеми, що не є остаточно вирішеною в сучасній науці. Можна зауважити, що в системі є наявними особливі типи зв'язку, які можна назвати системостворюючими (наприклад, зв'язки управління). Сукупність зв'язків і відносин наближає нас до поняття структури. Під структурою, як правило, мають на увазі внутрішню організацію системи. Важливою властивістю структури є її вплив на елементи системи: структура визначає їхню поведінку, накладаючи обмеження на ті чи інші індивідуальні, елементарні, прояви.

Теза про системну організованість дійсності в тій чи іншій формі приймається всіма теоретико-системними концепціями. К. Боулдінг, наприклад, виділяє два взаємопов’язані принципові шляхи побудови системної онтології: 1) побудова “системи систем”, тобто виділення загальних ознак та характеристик системних об'єктів різної фізичної природи і різного ступеню складності (подібність багатьох об'єктів соціології, економіки, біології; наявність майже у всих систем взаємовідносин із середовищем; цілий ряд систем, починаючи від кристалів і закінчуючи людиною, підкоряються законам росту і т. п.) і 2) побудова ієрархії систем за їх складністю (К. Боулдінг виділив 9 рівнів ієрархії, починаючи від статичних структур, і закінчуючи т. зв. “трансцендентальними” системами). Інакше уявляє собі цю проблему відомий кібернетик У. Ешбі, основною ідеєю якого є знаходження зв'язку між будь-якими підсистемами і виділення цих зв'язків. Саме шляхом надання особливого значення системним зв'язкам можна трактувати тезу про незводимість цілого до суми його частин.

Виокремлення системного рівня дослідження як ключового і застосування при цьому системної методології є визначними рисами неореалістичного підходу. В роботі застосовано деякі з постулатів неореалізму, в першу чергу – про визначальний вплив структури на поведінку елементів системи. Для пояснення механізму такого впливу можна використати модель ринкової економіки. Співіснування і взаємодія деякої кількості самостійних учасників (елементів) ринкової системи призводить, незалежно від їхнього бажання, до створення структури таких відносин, яка в ринковій системі проявляється досить просто: через механізм формування ціни на основі співвідношення попиту та пропозиції. Формування ціни відбувається не внаслідок спрямованої дії гравців (за винятком окремих випадків монополії, дуополії і т. п.), а в результаті їхньої “стихійної” взаємодії. Разом з тим, вже після формування, ціна починає впливати на поведінку всіх без виключення учасників.

Вплив ціни, тобто структури, відбувається шляхом визначення оптимальної поведінки кожного учасника. Якщо припустити, що всі учасники такої системи є раціональним агентами, тобто такими, що прагнуть максимізувати власні прибутки та мінімізувати витрати, то оптимальною стратегією для кожного з них буде торгівля за цінами, визначеними загальною структурою. Це не означає, що кожен з учасників не є вільним щодо пропонування інших цін, але в такому випадку він неодмінно проходитиме повз можливість збільшити власні здобутки або занижуючи ціну, або завищуючи її.

За аналогічним принципом відбувається і взаємодія держав на міжнародній арені. Принцип раціональності зберігається, “прибутком”, якого прагнуть держави, є збільшення їхньої безпеки, а “ціновим механізмом” – структура міжнародної системи. Для розуміння впливу структури на виникнення, протікання та шляхи розв'язання міжнародних конфліктів ми розглянемо такі параметри системи, як її структурні характеристики, природа елементів та характер зв'язків між ними.

Методами, що використовуватимуться в рамках системного методологічного підходу в роботі є: 1) структурний аналіз для дослідження інваріантних характеристик системи міжнародних відносин; 2) функціональний аналіз для дослідження зв'язків між елементами системи і функцій, що їх виконують такі зв'язки для існування системи в цілому; 3) загальна теорія систем для дослідження впливу зовнішнього середовища на діяльність системи міжнародних відносин і виникнення конфліктів.

Оскільки система міжнародних відносин являє собою складноорганізовану відкриту стохастичну систему, її дослідження потребує додаткового розгляду процесів організації та ролі конфліктів в цих процесах. З цією метою в роботі використано основні методологічні ідеї синергетики, згідно з якими предмет аналізу розглянуто як особливу систему, здатну до самоорганізації. В таких системах закони системного детермінізму діють не завжди, тому не достатньо при їх дослідженні обмежитися традиційними процедурами системного аналізу. Періоди дії принципів детермінізму змінюються періодами наростання флуктуацій, які наближають систему до точки біфуркації. Поблизу цієї точки поведінка системи змінюється непередбачено, і мінімальні зміни в будь-якій з її підсистем здатні здійснити вирішальний вплив на її подальший розвиток. Постбіполярна система міжнародних відносин є саме таким прикладом.