| Поняття та феномен міжнародного конфлікту |
|
ГЛАВА 1. ПОНЯТТЯ ТА ФЕНОМЕН МІЖНАРОДНОГО КОНФЛІКТУ
1.1. Проблема наукового визначення міжнародного конфлікту Незважаючи на незриму присутність конфлікту в усіх сферах суспільного життя, його точне та недвозначне визначення залишається предметом наукового пошуку. Частково це пов’язано із багатогранністю конфлікту та різноманітністю його форм. Іншою і, можливо, більш важливою обставиною, що стоїть на заваді спільному розумінню цього феномену, є принципова відмінність між тими ролями й функціями, якими конфлікт наділяється в рамках різноманітних підходів до вивчення ще більшою мірою різноманітних соціальних процесів... ...Під суб’єктами конфлікту, зазвичай, розуміють його безпосередніх учасників. Роз’єднують їх власні системи інтересів і цінностей, в даному випадку – несумісні; в той час як об’єкт конфлікту або сукупність таких об’єктів, поєднує їх в єдине ціле, створюючи систему конфлікту. Суб’єкти конфлікту додають до об’єктивних протиріч суб’єктивні, перетворюючи їх на рушійну силу конфлікту. Система існуючих протиріч, перетворившись на систему інтересів суб’єктів конфлікту, вимагає від них усвідомлення несумісності цілей та неможливості одночасного повного їх досягнення. З моменту такого усвідомлення розпочинається конфлікт, принаймні в його латентній фазі. Після цього формулюються стратегії дій суб’єктів конфлікту. Визначення: Конфлікт – ситуація, за якої учасники відносин поєднуються єдиним об’єктом, стосовно нього існує усвідомлена кожним несумісність їхніх інтересів; та діють на основі такого усвідомлення. Цим визначенням підкреслюється дуалістична природа конфлікту: він існує як у свідомості, так і в діях учасників. Ці дві сфери протікання конфлікту є взаємопов’язаними, а управління конфліктом є найбільш ефективним за умови поширення на обидві. Крім того, конфлікт є динамічним, а не статичним явищем, яке проходить через ряд фаз розвитку, на кожній з яких йому стають притаманними нові риси. Нарешті, загальність наведеного визначення дозволяє охопити конфлікт як узагальнююче поняття, відкривши перспективи якщо не створення, то принаймні обговорення загальної теорії конфлікту... ...Конфліктологія має справу із різними типами міжнародних конфліктів, серед яких найбільш універсальним є політичний конфлікт. Єдиного та загальновизнаного визначення феномену політичного конфлікту не існує, що, однак, не означає відсутності деяких спільних елементів у розумінні цього явища. Спільним є визнання існуючого стійкого протистояння, ситуації напруги, зіткнення сторін, цілей і інтересів, а для політичного конфлікту характерним є винесення вказаних протиріч на політичний, владний рівень. Політичний конфлікт є соціальним явищем, структурованим процесом, своєрідним засобом розв'язання важливих для його учасників політичних питань, суб'єктивно оцінених ними в якості взаємовиключних інтересів, наслідком чого є конфронтаційний характер і спеціальні процедури вирішення... ...Міжнародний конфлікт можна розглядати: 1) як філософську категорію, що позначає зіткнення однієї сили з іншою; 2) як наукову категорію, методологічною функцією якої є операціоналізація основних ознак конфліктних ситуацій в світовій політиці; 3) як категорію соціальної поведінки для позначення ситуації існування двох чи декількох сторін в боротьбі за щось, що не може належати їм всім одночасно; 4) як можливість або ситуацію; 4) як структуру; 5) як подію або процес. Навіть наведений перелік тлумачень конфлікту свідчить про комплексність та системність цього явища, адже для повного розуміння конфлікту необхідно його вивчити у всіх вищезазначених проявах. Визначення: Міжнародним конфліктом є конфлікт, який виникає за участі двох чи декількох міжнародних акторів та має міжнародно-політичні наслідки;об’єкт конфлікту при цьому виходить за межі юрисдикції будь-якого з його учасників. Міжнародному конфлікту властиві наступні особливості: - учасниками конфлікту можуть бути як держави, так і інші міжнародні актори, здатні переслідувати політичні цілі; - міжнародний конфлікт може розпочинатися як внутрішній, але його ескалація здатна виводити об’єкт конфлікту за межі юрисдикції його учасників, внаслідок чого конфлікт призводить до міжнародних наслідків; - розвиток міжнародного конфлікту відбувається в специфічних умовах анархії міжнародної системи, яка зменшує ефективність міжнародно-правових інструментів його вирішення; - міжнародний конфлікт може приймати різні форми, і часто поняття, що асоціюються із конфліктом, позначають лише один із можливих шляхів його вирішення (наприклад, ультиматум). Зверніть увагу на деякі афоризми про війну: «Гонка озброєнь здатна вбивати, навіть якщо сама зброя ніколи не використовується...Лише своєю ціною зброя вбиває бідних, приречуючи їх на голод» (Послання Ватикану до ООН, 1976) «Кожний політик, який вдається до війни, повинен пам’ятати, що з цього моменту він вже не контролює події... а є натомість рабом непередбачуваних та неконтрольованих подій» (Уїнстон Черчілль) «Війна є справою, що не може зробити людину шляхетною.Це заняття, задля успіху в якому людина має стати жорстокою, брехливою та схильною до насильства» (Ніколо Макіавеллі) «Війна не визначає, хто правий. Вона лише визначає, хто залишиться» (Бертран Рассел) «Тривалого миру неможна досягти погрозами, а можна лише відвертими спробами встановити взаємну довіру» (Альберт Ейнштейн) «Людство має покласти край війнам, інакше війни покладуть край людству» (Джон Кеннеді) «Війна – як любов. Вона завжди знаходить дорогу» (Бертольд Брехт) «Вбивати заборонено. Тому всих вбивць карають. Якщо тільки вони не вбивають у великій кількості та під звуки фанфар» (Вольтер) «Я виступаю проти насильства, тому що добро, яке воно створює, завжди є тимчасовим, а зло, що при цьому виникає – постійним» (Махатма Ганді) «Пряме використання сили є настільки поганим вирішенням будь-якої проблеми, що до нього вдаються лише малі діти та великі держави» (Девід Фрідман) Визначення: Міжнародною кризою називається специфічна фаза міжнародного конфлікту, яка характеризується 1) високою цінністю інтересів сторін; 2) коротким часом для прийняття рішень; 3) високим рівнем стратегічної невизначеності. Часто криза ототожнюється із використанням військової сили в конфлікті, хоча безпосереднього зв’язку між ними немає. Однак криза, зменшуючи наявну кількість інформації у сторін щодо дій та намірів одна одної, а також збільшуючи антагонізм в конфлікті, збільшує також і ймовірність переходу конфлікту з латентної фази до фази відкритого протистояння із використанням військової сили. Якщо використання військової сили відбувається в ході кризи, воно нерідко має спонтанний, неорганізований характер і може включати мобілізацію регулярних військ, партизанських сил або визвольних армій; запровадження економічних або військових санкцій; часткову окупацію або порушення статусу демілітаризованих зон; прикордонні інциденти. На відміну від війни, використання військової сили в ході міжнародної кризи не є систематичним. Однак, якщо взяти до уваги тиск часових обмежень, в умовах якого діють учасники кризи, несистематичне використання військової сили здатне спровокувати повномасштабну війну. Насилля не є обов’язковим атрибутом ані кризи, ані міжнародного конфлікту. Його використання характеризує форми протікання конфлікту, позначаючи різні шляхи застосування сили його учасниками. Еволюція силових засобів призвела до того, що пряме використання військової могутності поступово змінюється більш витонченими засобами примусу. Разом із цим еволюціонує поняття «насилля», в основі якого міститься застосування сили з метою примусу. Насилля є, скоріше, синонімом поняття «сила», яку можна в загальному вигляді визначити як здатність суб’єкта А змусити суб’єкта В зробити те, чого суб’єкт В за інших умов робити не став би. Однак, якщо поняття сили постійно розширюється, включаючи нові елементи економічного, політичного, інформаційного та, загалом, не-військового характеру; то «насилля» переважно й досі позначає фізичний вплив, який в міжнародних відносинах набуває військових форм. Конкуренція також є поняттям, близьким до поняття конфлікту, але не тотожним йому. Конкуренція характеризує стан відносин між суб’єктами, але не передбачає несумісності їхніх інтересів. Так, конкуренти можуть діяти під впливом спільних інтересів, або в рамках спільних правил та норм, що сильнішими, ніж протиріччя між ними. Таке інституціолізоване суперництво часто позбавлене конкретного об’єкту, яким сторони не можуть володіти одночасною. Синононімічні ряди та теоретична плутанина навколо поняття «міжнародного конфлікту» все ж таки не можуть зупинити наукових зусиль, спрямованих на зясування природи та закономірностей розвитку цього цікавого явища. Як це часто буває при вивченні складних об’єктів, одним із перших кроків є аналіз його структури... 1.2. Структура конфлікту ...В сучасній політичній науці існує ціла система методів – методологічний підхід – в основу яких покладено виявлення загальних та стабільних рис принципово мінливих явищ. Методологічний підхід називається системним, а серед різноманітних методів в його рамках для наших завдань оптимальним є структурний метод. Він дозволяє виявити структуру міжнародного конфлікту та оцінити її значення... Міжнародний конфлікт, навіть в порівняно простій формі двостороннього протистояння суверенних держав, є складною соціальною системою. Всім соціальним системам притаманний високій ступінь мінливості, динамічності та відкритості. Це означає, що такі системи активно обмінюються інформацією із середовищем і оновлюються під впливом цього обміну. В цих умовах важливим завданням є встановлення сталих параметрів, що притаманні міжнародним конфліктам в цілому, і на основі яких можна конфлікт досліджувати... До найважливіших з них традиційно відносять суб’єктів (сторони) конфлікту, його об’єкт або об’єктне поле (іноді й предмет), відносини між суб’єктами та учасників (треті сторони). Крім того, необхідно також встановити його рамки (часові, географічні, системні) та середовище, в якому конфлікт протікає. Після здійснення цих операцій стане наявною структура конфлікту та його місце в світі інших соціальних відносин... Коло суб’єктів міжнародного конфлікту здебільшого складається із суверенних держав... В сучасній теорії міжнародних відносин тривають масштабні дискусії щодо зміни ролі держави в міжнародних відносинах. віддзеркалює суттєві зміни в колі суб’єктів міжнародник конфліктів... ...Монополія держави на участь в міжнародних конфліктах руйнується. Сьогодні ініціаторами та сторонами конфліктів, що підпадають під наведене вище визначення, можуть бути, крім суверенних держав, національно-визвольні рухи, терористичні угруповання, сепаратистські сили, транснаціональні корпорації та, цілком можливо, окремі індивіди... ...В цілому справедливим є висновок про те, що звичний суб’єкт міжнародного конфлікту – суверенна держава – поступається місцем численним конкурентам, які, внаслідок послаблення та ерозії державного суверенітету, набувають здатності до формулювання власних політичних цілей та потенціалу для їх досягнення. Це ускладнює як діагностику, так і типологію міжнародних конфліктів, а також урізноманітнює засоби управління ними... ...Суб’єкти міжнародного конфлікту характеризуються комплексом інтересів та можливостями їх захисту, тобто, силовими можливостями, якщо силу розуміти в сучасному, розширеному значенні. Комплекс інтересів обумовлює цілі кожного із суб’єктів, визначаючи таким чином об’єктне поле конфлікту – множину цілей, які не можуть бути досягнутими одночасно. Визначення: Об’єктом міжнародного конфлікту є матеріальна або нематеріальна цінність, з приводу якої інтереси його суб’єктів є несумісними; повне володіння або контроль над якою не може бути досягнуте одночасно всіма сторонами конфлікту. Об’єктом міжнародного конфлікту може бути територія, політичний вплив, військова присутність, ідеологічний контроль та ін. Як правило, міжнародний конфлікт виникає внаслідок переплетіння декількох різноманітних протиріч, внаслідок якого утворюється система взаємопов’язаних об’єктів – об’єктне поле конфлікту. Деякими дослідниками виокремлюється також предмет конфлікту, як конкретна, специфічно визначена цінність, з приводу якої сторони вступають у конфліктні відносини... ...В міжнародному конфлікті сторони переслідують декілька цілей одночасно. Тому об’єктне поле конфлікту, як правило, складається із декількох елементів, серед яких найважливішими є: 1) влада (політичний контроль, вплив); 2) цінності; 3) територія та інші фізичні ресурси. Ці елементи є взаємопов’язаними, і поширюючи контроль на один з них, суб’єкт конфлікту може розраховувати на зміцнення впливу на інші. Така взаємопов’язаність ускладнює регулювання сучасних міжнародних конфліктів... ...В сучасних міжнародних конфліктах, звичайно, об’єктами можуть бути всі зазначені групи ресурсів. Особливого значення все ж таки набувають територіальні конфлікти, тобто конфлікти, в яких основним об’єктом виступає територія. Значення й цінність території обумовлені функціями, які вона виконує в розвитку силових можливостей сучасної держави. Територія одночасно є місцем розміщення армій та озброєння, важливим економічним та геополітичним ресурсом. Це збільшує її політичну цінність і робить найбільш «популярним» об’єктом конфліктів, особливо між новими або т.зв. «слабкими» державами. Окрім території об’єктами конфлікту можуть виступати й інші матеріальні цінності... ...Відносини між суб’єктами конфлікту являють собою практичну взаємодію їхніх стратегій. Вона охоплює різні сфери дво- та багатосторонніх відносин, але нерівномірно. В залежності від фази конфлікту та його об’єкту, відносини між сторонами концентруються переважно в одній або декількох суміжних сферах. Лише масштабні конфлікти («тотальні») зачіпають всі сфери відносин між сторонами. Відносини між суб’єктами визначають тип конфлікту. За переважаючим значенням окремої сфери відносин можна виокремити економічні, політичні, військові, інформаційні конфлікти... ...Система відносин будується не лише між сторонами, але також і між учасниками конфлікту. Під учасниками маються на увазі не безпосередні суб’єкти конфлікту, а різного роду треті сторони: посередники, третейські судді, миротворці, арбітри тощо. Ключовою відмінністю учасників від суб’єктів конфлікту є відсутність прямої зацікавленості перших в розподілі об’єкту конфлікту. Вони, тим не менш, є зацікавленими в його результатах або в його врегулюванні з різних причин. 1.3. Функції конфлікту ...Основні загальні функції конфлікту було вперше виокремлено в роботах основоположника т.зв. «позитивно-функціонального» підходу в конфліктології Льюіса Козера. Їхня сукупність характеризує конфлікт як особливий стан відносин між елементами суспільства, який, в силу виявлення системних протиріч, здатен розв’язати деякі з них, забезпечивши таким чином поступальність та стабільність подальшого розвитку. Ми виокремимо наступні основні функції конфлікту. 1) Інтегративна функція конфлікту полягає в сприянні подоланню внутрішніх суперечок й неузгодженостей... 2) Інформаційна функція конфлікту проявляється в його сприянні обміну інформацією між елементами соціальних систем... 3) Виступаючи засобом формулювання та вирішення протиріч, конфлікт виконує організаційну функцію... 4) Конфлікти виконують іншу функцію, що пов’язана з попередньою – стабілізаційну. Завдяки конфліктам знаходять вихід найгостріші протиріччя, здатні зруйнувати систему... 5) Інноваційна функція конфлікту, як і дві попередні, пов’язана із його внеском в підтримання життєздатності систем суспільних відносин. Конфлікт примушує суб’єктів та учасників генерувати ідеї щодо того як одержати перемогу або розв’язати конфлікт... Функції, розглянуті вище, властиві всім формам та типам конфліктів. Вони витікають із загальних параметрів, закономірностей та особливостей соціальних систем, сповнених різного роду протиріччями та антагонізмами. Міжнародний конфлікт виконанує ці функції в міжнародних системах. Такі системи мають ряд відмінних рис, особливостей, що вносять деякі зміни до ролі та функцій міжнародних конфліктів... По-перше, міжнародні системи перебувають в стані анархії, тобто відсутності загальних та універсальних засобів примусу. В зв’язку із цим підсилюються організаційна та стабілізаційна функції конфлікту, а також змінюється контекст його протікання. Серед міжнародних конфліктів непропорційно багато насильницьких, а також ситуацій з нульовою сумою. Для них характерний процес швидкої та часто слабоконтрольованої ескалації, які свідчить про готовність сторін «поставити все на карту». В системах, що позбавлені анархічності, таких конфліктів, як правило, набагато менше... В умовах анархії важливого значення набуває стратифікація елементів – міжнародних акторів – друга важлива функція міжнародного конфлікту. На відміну від деяких інших соціальних систем, міжнародні відносини не мають фіксованого статусу елементів, який визначав би їхні відносні права та можливості. Натомість існує формальна рівність суверенних держав та фактичні суттєві дисбаланси їхніх можливостей. Перевірка цих можливостей і встановлення реального співвідношення сил відбувається в ході міжнародних конфліктів. За їх підсумками з’являються «наддержави», «гіпердержави», «великі держави», «регіональні держави» та ін... Нарешті, міжнародний конфлікт виконує важливу попереджувальну функцію. Часто він виступає ultima ratio світової політики, останнім аргументом держав у відносинах одна із одною. Сама можливість виникнення конфлікту, а тим більше війни, змушує держави шукати компроміси та зменшувати власні претензії на владу, ресурси, ідеологічний вплив та інші важливі у світовій політиці цінності. Одним словом, конфлікт дисциплінує міжнародних акторів... Фази міжнародного конфлікту Міжнародному конфлікту властива динаміка... Визначення: Фазою конфлікту називається характеристика стану конфліктного процесу в окремо визначений період часу. Фаза визначається власними структурними особливостями і є відносно самостійною системою, пов’язаною, однак, із змістом та природою конфлікту в цілому. Перехід між фазами конфлікту відбувається по-різному, але цей момент завжди характеризується зростанням ймовірності кризи у відносинах, якісною зміною протистояння. В залежності від форми й типу конфлікту переходи між фазами можуть бути або дискретними, помітними, стрибкоподібними; або ж прихованими, майже непомітними. Можна виокремити наступні основні фази міжнародного конфлікту: - латентна (нульова); - ініціація («відкриття»); - ескалація; - закріплення; - деескалація; - врегулювання або вирішення; - постконфліктне будівництво та примирення Латентна фаза міжнародного конфлікту характеризується наявністю прихованих протиріч об’єктивно-суб’єктивного характеру. Це означає, що між його сторонами не лише існують протиріччя, але й усвідомлюються ними. Проте, таке усвідомлення є неповним... В той же час, ряд обставин зупиняє сторони від загострення відносин. Цими обставинами можуть бути низька цінність об’єкту конфлікту, відсутність інформації щодо шляхів його використання, внутрішній опір, неузгодженість в процесах прийняття рішень, високий рівень невизначеності. Для латентної фази конфлікту часто характерним є зовнішнє враження стабільності та порядку, відсутності будь-яких конфліктів або підстав для них. Накопичення конфліктів в латентній фазі є небезпечним для системи міжнародних відносин і може свідчити про кризу її механізмів попередження або вирішення протиріч... Конфлікт в латентній фазі відрізняється відсутністю інституціоналізації – тобто його сторони ще не створили засобів та інститутів для участі в конфлікті, не поставили за стратегічну мету перемогу в ньому; структура конфлікту, яка потім визначатиме поведінку суб’єктів, ще не сформувалася... За таких умов виникають додаткові можливості для раннього врегулювання або попередження конфлікту, спрямування його в русло ефективних міжнародних процедур. Весь комплекс таких можливостей охоплюється сучасною поширеною концепцією превентивної дипломатії, покликаної займатися міжнародними конфліктами в латентній фазі... Ефективність превентивної дипломатії та інших профілактичних інструментів не завжди є високою, свідченням чого є велика кількість конфліктів, як абсолютна, так і відносна, що досягають в сучасному світі другої фази – фази ініціації. В цій фазі протиріччя між сторонами стають повною мірою усвідомленими і набувають системостворюючих ознак. Це означає, що проблеми, які знаходяться в центрі розвитку конфлікту, набувають резонансу, привертають увагу суспільства, підпорядковують власній логіці функціонування окремих сфер або суспільного життя в цілому. Разом з тим як зростає усвідомлення цих проблем та можливих шляхів їх вирішення, виокремлюються політичні та інші цілі й можливі засоби їх досягнення. В процесі прийняття рішень відбувається важливий вибір на користь протистояння після підрахунку співвідношення можливих здобутків та втрат. В результаті таких підрахунків визначається, як правило, сторона-ініціатор конфлікту. Відкритий конфлікт може також відповідати інтересам декількох сторін одночасно, причому іноді здається, що парадоксальним чином. Тим не менш, розрахунки очікуваних здобутків та втрат можуть підштовхувати антагоністів до конфлікту одночасно, навіть в конфліктах з нульовою сумою, де двох переможців бути не може. Як правило, це є результатом оптимістичних переоцінок власних можливостей або неповної інформації; невірного трактування фактору часу або відсутності впевненості в намірах противника. Для міжнародних конфліктів такий «спусковий гачок», що швидко переводить їх у відкриту фазу, є широко поширеним. В цій фазі відбувається поляризація суспільства, яку легко помітити за частим використанням термінів «ми-вони». Особливо загрозливим цей процес стає в т.зв. «слабких державах», нестабільних або розшарованих суспільствах. Політичні системи таких країн швидко стають заручниками мілітаристської, войовничої або націоналістичної риторики, внаслідок чого ефективне регулювання конфлікту на цій стадії стає неефективним або неможливим. Конфлікт швидко переходить в стадію ескалації. Ескалація міжнародного конфлікту характеризується збільшенням питомої ваги об’єктів конфлікту в системі зовнішньополітичних пріоритетів, орієнтацією суспільства на важливість перемоги в конфлікті та його інституціоналізацією. Крім того, сторони вносять корективи до власних стратегій, збільшуючи ступінь власної готовності до використання насильства. Стадія ескалації, сумно відома як початковий етап багатьох війн, є вирішальною для майбутнього конфлікту, визначення його форм, методів та шляхів розв’язання. В ході ескалації конфлікту сторони переглядають власні цілі, сформульовані на початковому етапі. Як правило, такий перегляд відбувається в бік збільшення, що диктується намаганням послабити опонента, від якого в стадії ескалації очікують більш ворожої поведінки. Внаслідок цього попередньо відкриті можливості для порозуміння закриваються, а старі варіанти розподілу об’єкту конфлікту відкидаються. Конфлікт загострюється внаслідок зменшення можливостей задоволення інтересів всіх сторін за рахунок існуючого об’єктного поля. В цій фазі сторони конфлікту активно шукають зовнішньої та внутрішньої підтримки. Відбувається мобілізація суспільства та обґрунтування позицій та цілей, що переслідуються; активізується пропаганда, будується інформаційне забезпечення конфлікту. Міжнародні конфлікти в фазі ескалації характеризуються пошуком союзників. Ними можуть бути як партнери по коаліції, так і міжнародні організації, «суспільна думка», організації колективної безпеки тощо. Як правило, відбувається апеляція до міжнародно-правових норм та принципів, принаймні з боку деяких сторін конфлікту. В цій фазі часто внутрішні конфлікти інтернаціоналізуються, локальні – виходять за власні межі, а регіональне протистояння набуває глобальних ознак. Ескалація конфлікту позначається переглядом сторонами власних стратегій. В її ході вони більш схильні до одностороннього використання власних асиметричних переваг проти слабостей опонента, що призводить до подальшого розширення об’єктного поля конфлікту. Сторони також вносять зміни у свої стратегії, збільшуючи готовність до використання насильства, формами якого можуть виступати як епізодичні незначні провокації, так і систематичне погрожування або застосування сили. Перехід «порогу насильства» сторонами конфлікту має значний психологічний вплив, провокуючи на постійне збільшення його застосування. «Спіраль насильства», що формується таким чином, зруйнувати буває дуже важко. Застосування насильства у фазі ескалації принципово відрізняється від застосування насильства для вирішення конфлікту тим, що перше не усуває його причин і сприяє інституціоналізції конфлікту. Цим терміном позначається формування сталих форм конфліктної взаємодії, фіксування сприйняття сторонами одна одної як супротивників, визначення методів боротьби та її меж, формування специфічних інститутів, якими сторони користуються в ході конфлікту. Стадія ескалації конфлікту являє собою найбільш небезпечний виклик завдяки своїй здатності поширювати географічні рамки конфлікту та стратегії сторін, в тому числі й насильницькі. Якщо конфлікт не врегулювати в цій фазі, що вдається зробити надзвичайно рідко, він переходить в фазу закріплення. Закріплення конфлікту проявляється в збереженні його основних параметрів, тривалому, відкритому, інституціоналізованому протистоянні. В цій фазі сторони існують в умовах конфлікту, підкоряються його вимогам та підпорядковують життя суспільства цілям, що переслідуються в ході конфлікту. Протистояння сторін стабілізується, набуває сталих рис. Змінюватися можуть окремі елементи конфлікту, але сам він як система відносин залишається незмінним. Інституціалізоване існування конфлікту в стадії закріплення може тривати як декілька днів, так і кілька десятиліть або століть. Для цієї стадії конфлікту характерним стає перетворення використання насильства на норму, обмеження для нього слабшають або зникають. Тут має місце зростання перешкод на шляху взаємного порозуміння сторін, зменшення довіри, намагання приховати власні слабкості та небажання, внаслідок цього, йти на компроміси, впевненість в тому, що ресурси, затрачені на продовження конфлікту є меншими, ніж можливі втрати внаслідок неприйнятного врегулювання. В залежності від самого типу конфлікту, така трансформація може відбуватися швидко або повільно. Наприклад, для територіальних конфліктів характерним є швидке закріплення конфлікту, для економічних – повільніше. Крім змін у відносинах суб’єктів між собою, в цій фазі відбувається й формування реакції середовища конфлікту на його існування. Проявляється реакція потенційних союзників та зацікавлених сторін, частина з яких може втягнутися в конфлікт. Стадія закріплення та стабілізації конфлікту є важливим етапом для його розвитку та подальшого врегулювання. Саме в цій стадії сторони випробовують всі наявні заходи для завершення конфлікту на власну користь, і лише якщо ті виявляються неефективними, виникає готовність до деескалації та врегулювання. Деескалація конфлікту багато в чому є протилежною за проявами до його ескалації. Її передумовами виступають взаємне виснаження сторін та усвідомлення ними неможливості перемогти в конфлікті за допомогою односторонніх дій. Такий раціональний висновок робить подальше затягування конфлікту невигідним, змінюючи таким чином оцінку стратегічних перспектив порівняно із фазою закріплення. Сторони конфлікту, що приходять до такого висновку, починають одночасно переслідувати дві мети: 1) зниження рівня напруги в конфлікті та 2) забезпечення мінімального гарантованого рівня власної безпеки (в конфліктах, з безпекою пов’язаних опосередковано – захист мінімально прийнятних результатів конфлікту). Передумовами деескалації конфлікту можуть стати як усвідомлення обома сторонами безперспективності подальшого розвитку конфлікту, так і зміна співвідношення сил між ними в його ході, внаслідок якої відкриваються перспективи швидкої перемоги одного із суб’єктів. В конфлікт можуть також втрутитися інші учасники, змінивши або співвідношення сил, або процедури й шляхи розподілу об’єкту конфлікту. Іноді конфлікт проходить крізь декілька послідовних змін фаз деескалації та ескалації, коли досягнуті домовленості порушуються, а незначна взаємна довіра руйнується внаслідок односторонніх дій. Механізми підтримання довгострокової стабільності та гарантування сторонам мінімального рівня захищеності їхніх інтересів – важливе завдання на стадії деескалації конфлікту. Основною проблемою в процесі деескалації для сторін конфлікту є її загрозливий характер, адже в ході конфлікту сторона, що послаблює власні позиції, ризикує програти, а без такого послаблення деескалації бути не може. В цьому можна легко пересвідчитися на прикладах дії вже згадуваної дилеми безпеки або, в теоретико-ігровому варіанті, - відомої стратегічної гри «дилема в’язня». Як в першому, так і в останньому випадках, стратегічна невизначеність не дає сторонам змоги обирати стратегії співробітництва. З цієї причини деескалація являє собою послідовність дуже обмежених поступок, основна мета яких – продемонструвати готовність до зміни позиції. Разом із позиціями змінюється і сприйняття сторонами самого конфлікту, що виглядає як спільна проблема. Ця проблема вимагає вирішення, а щоб її вирішити сторонам необхідно стати партнерами. Партнерство в цьому випадку означає визнання легітимності та обґрунтованості вимог одна одної та пошук спільних стратегій, спрямованих на пошук компромісного рішення. Конфлікти, в яких об’єктне поле піддається розширенню та розподілу, проходять стадію деескалації швидше. Успішна деескалація переводить конфлікт в стадію врегулювання. Врегулювання конфлікту передбачає зближення позицій сторін та зняття найгостріших протиріч у відносинах між ними. Врегулювання може бути частковим, спрямованим лише на найбільш очевидні прояви конфлікту. Воно здатне внести корективи у сприйняття сторонами об’єкту конфлікту та одна одної, внаслідок чого досягається компроміс. Останній може бути як постійним, так і тимчасовим. Надійність та тривалість компромісу залежить від переговорної техніки сторін, яка впливає на розподіл цінностей, що лежать в основі конфлікту. Компроміс, який залишає у всіх сторін враження, що вони отримали достатню частину, є ідеальною метою врегулювання конфлікту. Можна легко пересвідчитись, що в деяких ситуаціях такого компромісу досягти надзвичайно важко, особливо в конфліктах міжнародних. Коли об’єктом є безпека, важко задовольнитися мінімумом і бути впевненим в достатності досягнутого. Так що досягнення компромісу і знаття гострих протиріч стосовно деяких аспектів конфлікту не гарантує того, що відносини між сторонами не повернуться до латентної конфліктної фази. Надати такі гарантії може вирішення конфлікту – комплексне й повне усунення його причин, до якого можна висунути наступні вимоги: - Завершеність протиріччя стосовно об’єкту конфлікту. Ця вимога передбачає «зникнення» причини конфлікту або втрату нею власної значимості. Як правило, це відбувається внаслідок розподілу об’єкту конфлікту, причому такого розподілу, який хоча б мінімально задовольняє уявленням про справедливість всіх його суб’єктів. В іншому випадку причина конфлікту може зникнути лише разом із одним або декількома його сторонами. Таким чином, завершеність включає в себе погодження сторін із результатом конфлікту та пристосування його до власних систем цінностей. - Здатність підтримки та самостійного відтворення нового стану відносин. Лише таке вирішення конфлікту можна вважати ефективним, яке не потребує постійного або тривалого зовнішнього втручання для попередження нової ескалації. - Інноваційність вирішення конфлікту. Знайдений компроміс має встановлювати нові відносини між сторонами, вносити структурні зміни, внаслідок яких зникають підстави для рецидиву конфлікту. Часто рішення, що не виконують ці функції, є лише тимчасовими заходами, здатними повернути конфлікт до латентної фази, але не здатними попередити загострення старих протиріч. Ефективне управління конфліктами має пропонувати інноваційні рішення. Вирішення міжнародного конфлікту – тривалий процес, який часто вимагає одночасного задоволення сформульованих вище вимог. На практиці лише обмежене коло конфліктів піддається такому врегулюванню, часто в тих випадках, коли попереднє протікання конфлікту вже змінило структуру відносин, значно послабивши його сторони. Але таке, «природне», вирішення часто стає неприйнятним, оскільки в його ході яскраво проявляються дисфункції конфлікту, його негативні, руйнівні особливості. Тому світове співтовариство, окремі держави та міжнародні організації шукають засобів ефективніше втручатися в протікання конфліктів, сприяючи їх врегулюванню. Часто таке втручання стає предметом дискусій, оскільки вирішуючи один конфлікт, здатне створити новий. Вирішення міжнародних конфліктів багато в чому залишається справою «спроб та помилок». В разі успішного вирішення, конфлікт переходить в завершальну фазу – постконфліктного будівництва та примирення. Як правило, вона включає ці два основні елементи: постконфліктне будівництво стосується насамперед розбудови інститутів та процедур, що регулюватимуть відносини сторін після завершення конфлікту; в той час як примирення має на меті заходи відновлення довіри, зниження ворожості та ін. Часто формальним кроком постконфліктного будівництва виступає укладання мирної угоди. Але мирні угоди в історії міжнародних відносин часто бували лише перемир’ями, які не забезпечували стабільного та тривалого миру. Натомість сторони припиняли боротьбу внаслідок виснаження, зберігаючи як високий рівень недовіри одна до одної, так і готовність поновити конфлікт за першої зручної нагоди. Таке вирішення, безумовно неможна вважати інноваційним та ефективним. Повноцінне постконфліктне будівництво передбачає структурні зміни. Для їхнього здійснення необхідні: - визнання сторонами взаємної відповідальності в конфлікті, включаючи відповідальність за його початок та форми; - відповідальність передбачає готовність до подолання негативних наслідків конфлікту та виправлення здійснених в його ході помилок. Для їх встановлення часто необхідні спеціальні процедури, як-то суди, трибунали, допомога посередників та ін.; - зміни в сферах, що породили конфлікт – знаходження нових форм взаємодії та розподілу цінностей, що стосуються інтересів всіх сторін конфлікту; - перебудова старих та, якщо необхідно, запровадження нових інститутів підтримки відносин між сторонами. Процес примирення між сторонами конфлікту є невід’ємним атрибутом його розв’язання. Якщо постконфліктне будівництво здебільшого передбачає відновлення політичних, економічних та соціальних інститутів, функцій та процесів; примирення стосується вдосконалення, а часто й встановлення заходів зміцнення довіри між сторонами конфлікту, мінімізації історичної ворожнечі чи руйнації ворожих стереотипів. Примирення часто вимагає апелювання до історичного досвіду, зміну його трактування сторонами; відмови від давніх претензій; визнання нових реалій або обставин. Актуальність вислову про те, що конфлікт існує насамперед в свідомості його суб’єктів підтверджується безпосереднім чином в процесі примирення. Виділення фаз міжнародного конфлікту є методологічним прийомом. Для зручності сприйняття, безліч фактів та подій, які відбуваються в ході конфлікту, групуються та систематизуються у вигляді відносно самостійних підсистем. Це – швидше особливості нашого сприйняття, а не атрибути самого конфлікту. Існують конфлікти, які не знають деяких фаз. Але більшість їх все-таки розвивається за традиційним алгоритмом. Послідовно проходячи через фази свого розвитку, конфлікт змінюється. Трансформуються інтереси сторін, об’єкт конфлікту, реакція зовнішнього середовища. Самі суб’єкти конфлікту також можуть змінюватися. Кожна фаза конфлікту надає специфічні можливості для спрямування його в конструктивне русло, навіть загрозлива фаза ескалації. Разом з тим, кожна фаза несе в собі виклики, нейтралізувати які учасники конфлікту можуть далеко не завжди. Виокремлення фаз конфлікту демонструє протяжність його в часі. Конфлікт є процесом. Йому властиві мінливість та динаміка. Цим він подібний до життя. «Війни зникнуть тоді, коли загиблі зможуть повернутися» - слова Стенлі Болдуіна підсумовують людський досвід участі в конфліктах. Конфлікти супроводжують всі соціальні процеси, набуваючи різних форм – від смертельних загроз до інноваційних факторів. Вміти уникати конфліктів – корисна навичка, але зуміти жити із ними – ще корисніше. Керуючись приблизно такими міркуваннями, і стародавні філософи, і сучасні науковці шукали шляхи співіснування із конфліктом. Комплекс теоретичного знання про конфлікт, яки вони виробили, ми розглянемо в наступній главі. Ключові терміни: Конфлікт Міжнародний конфлікт Криза Війна Об’єктне поле конфлікту Суб’єкти конфлікту Структура конфлікту Функції та дисфункції конфлікту Анархія міжнародної системи Латентна фаза конфлікту Ескалація та деескалація Питання для роздумів: 1. Чому в світі виникають війни? 2. За яких обставин війни не виникають? 3. Чи є мир відсутністю війни? 4. Чи завжди конфлікти бувають шкідливими? Наведіть приклади. 5. Навіщо досліджувати міжнародні конфлікти? Рекомендовані джерела: 1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. - 2-е изд., перераб., доп. – Москва: ЮНИТИ, 2002 2. Боженко В.А. Определение понятия «конфликт» // Вестн. РУДН. Сер. Юрид. науки. - 2000. - N 2. - С.143-147 3. Голубева Г.А., Дмитриев А.В. Азбука социологии и конфликтологии: Терминол. словарь. - Москва: МАЭП, ИИК "Калита", 2001 4. Козер Л. Функции социального конфликта / Пер. с англ. О.Назаровой; Под общ ред. Л. Ионина. - Москва: Идея-Пресс, 2000 5. Кременюк В.А. Об исследовании международных конфликтов // США - Канада: экономика, политика, культура. - 2001. - N 2(374). - С.45-59 6. Политическая конфликтология: Работы российских и зарубежных авторов: Хрестоматия / Под ред. М. Лебедевой и С. Устинкина. – Москва, 2002 7. Проблемы американистики: Конфликты и кризисы в международных отношениях: проблемы теории и истории: Материалы ассоциации изучения США. - Москва: МАКС Пресс, 2001. - Вып.11 8. Фельдман Д. Политология конфликта. – Москва, 1998 9. Boulding K. Conflict and Defense. A General Theory. – New York: Harper, 1962 10.Brodie B. War and Politics. – New York: MacMillan, 1973 11.Doyle M. Ways of War and Peace. – New York: Norton, 1997 12.Fearon J. Rationalist Explanations for War // International Organization - 1995. – Vol 49. - P. 379-414. 13.Gilpin R. The Origin and Prevention of Major Wars. – Cambridge: Cambridge University Press, 1989 14.Levy J. Contending Theories of International Conflict. // in Managing Global Chaos ed. by C. Crocker and others. – Washington D.C.: Institute of Peace Press, 1996 15.Luttwak E. Strategy. – Belknap/Harvard, 1987 16.Nye, J. Understanding International Conflict. – New York: Pearson, 2005 17.Van Evera S. Offense, Defense and the Causes of War / in The Use of Force. – Oxford: Rowman&Littlefield Publishers Inc., 1999 18.http://www.correlatesofwar.org 19.http://www.pcr.uu.se/research/UCDP/index.htm 20.http://www.edu.cirs.kiev.ua |